Податкові особливості іпотечного кредитуванняСьогодні дедалі частіше громадяни одержують в банках іпотечні кредити. При цьому, обираючи банк та валюту кредиту, позичальники переважно керуються відсотковою ставкою, яку необхідно сплатити банку за користування коштами. Досить часто позичальники не враховують положення ЗУ “Про податок з доходів фізичних осіб” № 889 від 22 травня 2003 р. (далі – Закон про податок з доходів). Що ж варто знати про цей Закон?

Передусім, слід відзначити, що ст. 5 цього Закону надає платникам податку – фізичним особам право на одержання податкового кредиту. Податковим кредитом є сума (вартість) витрат, понесених платником податку – резидентом у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів – фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених Законом про податок з доходів. Так, Закон про податок з доходів дозволяє включати до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним кредитом, сплачених платником податку. При цьому обов’язково необхідно пам’ятати, що до податкового кредиту включається частина суми відсотків за іпотечним кредитом, а не вся сума, сплачена позичальником банку.

Розмір податкового кредиту

Розрахунок суми відсотків, що включається до складу податкового кредиту, здійснюється за формулою: ЧС% = ФС% х К, де ЧС% – частина суми відсотків, яка включатиметься до податкового кредиту, ФС% – фактично сплачена платником податку сума відсотків протягом звітного податкового року у рахунок погашення іпотечного кредиту, К – коефіцієнт, що розраховується за такою формулою: К = Smin/Sf, де Smin – мінімальна загальна площа житла, яка дорівнює 100 квадратних метрів; Sf – фактична загальна площа житла, яке будується (придбається) платником податку за рахунок іпотечного кредиту. Якщо коефіцієнт є більшим за одиницю, він не застосовується, і до складу податкового кредиту включається сума фактично сплачених процентів за іпотечним кредитом.

Вимоги до кредитного договору

Позичальникам слід пам’ятати, що Закон про податок з доходів та Закон України “Про іпотеку” висувають низку вимог до кредитного договору: 1) кредитний договір має містити положення про те, що його видано на придбання (будівництво) житла, яке приймається кредитором у заставу; 2) укладенню кредитного договору обов’язково має передувати укладення договору іпотеки нерухомого майна, що придбавається чи будується (при цьому договір іпотеки має виступати невід’ємною частиною такого кредитного договору); 3) кредитний договір та договір іпотеки мають бути укладеними після 1 січня 2004 р. (тобто після набрання чинності законами “Про іпотеку” та “Про податок з доходів фізичних осіб”); 4) договір іпотеки обов’язково має бути нотаріально посвідченим; 5) кредит має бути отриманий в установі банку; 6) строк кредитного договору не може бути меншим ніж п’ять повних календарних років. Зауважимо, що кредитні договори повинні відповідати одночасно всім зазначеним вимогам.

Обмеження права на податковий кредит

Аналіз положень Закону про податок з доходів та інших чинних нормативно-правових актів дозволяє дійти висновку про те, що право на нарахування податкового кредиту може бути обмежено.

До обмежень цього права належать наступні:

1. Обмеження, що стосуються суб’єкта – платника подаку з доходів фізичних осіб. Так, нарахувати податковий кредит може тільки позичальник – резидент України, який має індивідуальний ідентифікаційний номер; якщо позичальник втрачає статус резидента або ж виїжджає за межі України на постійне місце проживання, він втрачає право на нарахування податкового кредиту.

2. Правом на податковий кредит не можуть скористатися самозайняті особи – платники податку, які є суб’єктами підприємницької діяльності або здійснюють незалежну професійну діяльність та не є найманими особами у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності; крім того, податковий кредит не можуть одержати військовослужбовці та інші особи, які згідно із умовами оплати праці одержують доходи, відмінні від заробітної плати.

РЕКЛАМА

3. Обмеження щодо розміру податкового кредиту. Загальна сума нарахованого податкового кредиту відповідно до вимог Закону не може перевищувати суми загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом звітного року як заробітна плата. При цьому звітним податковим періодом є проміжок часу, який розпочинається з першого календарного дня першого місяця такого періоду та закінчується останнім календарним днем останнього місяця такого періоду. Тобто якщо йдеться про рік, то звітний податковий рік починається з 1 січня та закінчується 31 грудня такого року. Відповідно до частини “д” п. 1.3 ст. 1 Закону про податок з доходів заробітна плата – це доходи, нараховані (виплачені, надані) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України від працедавця. Таким чином, якщо позичальник є фізичною особою – суб’єктом підприємницької діяльності або ж працює за договором, відмінним від трудового, він не має права на включення до податкового кредиту суми відсотків, сплачених за користування іпотечним кредитом.

4. Обмеження щодо строків реалізації права на включення до складу податкового кредиту суми сплачених за іпотечним кредитом відсотків. Так, реалізувати таке право позичальник може лише один раз на 10 календарних років, починаючи з року, в якому предмет житлової іпотеки придбавається або починає будуватися. При цьому він самостійно обирає податковий рік, за наслідками якого він бажає включити до податкового кредиту сплачені відсотки (наприклад, іпотечний кредит надано в 2005 р., позичальник може реалізувати своє право в період з 2005 по 2015 р.). Позичальник, який реалізував своє право на податковий кредит на іпотеку у 2007 р., матиме можливість реалізувати таке право наступного разу не раніше 2017 р. Слід також звернути увагу на те, що платник податку може включити до складу податкового кредиту тільки суми, сплачені протягом звітного податкоовго року. Якщо він не скористався правом на нарахування податкового кредиту за наслідками звітного податкового року, то таке право не переноситься на наступні податкові роки.

5. Обмеження щодо призначення предмета іпотеки. Візначимо, що право на включення до складу податкового кредиту суми відсотків за іпотечним кредитом виникає тільки в тому випадку, якщо житловий будинок (квартира, кімната), побудовані чи придбані за рахунок іпотечного житлового кредиту, є основним місцем проживання позичальника. Таким чином, якщо платник податку отримує кілька іпотечних житлових кредитів, він має право на податковий кредит лише за одним таким кредитом, забезпеченням за яким виступає предмет іпотеки, який платник визначає як основне місце проживання. Нагадаємо, що підтвердженням визначення позичальником житла, що придбається за іпотечним кредитом, основним місцем проживання є відмітка у паспорті такого позичальника про його реєстрацію за місцезнаходженням придбаного житла. Якщо ж житло будується, встановити, чи буде воно основним місцем проживання позичальника, можна на підставі договору про іпотечний житловий кредит на таке житло.

6. Якщо фінансовий кредит на придбання (будівництво) житла було одержано фізичною особою у банківській установі у іноземній валюті, то такий кредит не може розглядатися як іпотечний кредит, за яким згідно із законом передбачено реалізацію права платника податку на податковий кредит. Таким чином, право на податковий кредит має тільки той позичальник, який одержав іпотечний кредит у гривнях.

Для того щоб реалізувати своє право на податковий кредит, позичальник повинен документально підтвердити витрати щодо сплати суми процентів за іпотечним кредитом. У такому разі можна надати, наприклад, фіскальний або товарний чек, касовий ордер, товарну накладну, інші розрахункові документи або договір. Зауважимо, що ці документи мають ідентифікувати продавця товарів (робіт, послуг) та визначати суму витрат щодо сплати процентів за іпотечним кредитом.

Як скористатися правом на податковий кредит?

Насамперед, слід з’ясувати, чи не обмежує законодавство ваше право на податковий кредит. Також необхідно визначити період, в якому ви реалізовуватиме своє право на податковий кредит. Беручи до уваги, що при стандартній схемі сплати відсотків у перші роки позичальник сплачує більшу суму відсотків, то і користуватися своїм правом треба відразу. Платник, котрий бажає скористатися правом на податковий кредит за підсумками звітного року, повинен до 1 квітня наступного року подати річну податкову декларацію. Податкова декларація подається до податкової інспекції за місцем постійного або переважного проживання платника або ж місцем податкової реєстрації платника податку, визначеним згідно із законодавством. У податковій декларації визначається сума загального річного оподатковуваного доходу позичальника-платника податку та підстави, суми та підтверджувальні документи щодо податкового кредиту.

Якщо податкова декларація подається з метою нарахування податкового кредиту, платники податку надають податковому органу перелік фактично понесених витрат, дозволених до включення до складу податкового кредиту відповідно до вимог закону. Зазначимо, що порядок нарахування платником податку податкового кредиту для повернення надміру сплаченого податку, обов’язки платника податку та відповідальність, зокрема податкових органів, за неповне або несвоєчасне повернення платнику податку сум надміру сплаченого податку, викладено в Інструкції про податковий кредит, затвердженої наказом ДПА України від 22 вересня 2003 р. № 442 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2003 р. за № 879/8200.

Платник податку, який бажає скористатися правом на податковий кредит, заповнює у декларації п. 1.1 Розділу I, де зазначає загальну суму заробітної плати, нарахованої у відповідному році, та суму податку, утриманого та перерахованого до бюджету. Розрахунок сум податку, що підлягає поверненню платнику податку із бюджету або сплаті до бюджету, провадиться платником податку самостійно. При цьому податкові органи (на прохання платника) мають надати позичальникові – платнику податків допомогу в заповненні декларацій та проведенні розрахунків.

До декларації доцільно додати, зокрема, таке: 1) копії кредитного договору та нотаріально завіреного договору іпотеки; 2) копії документів, що підтверджують витрати, які включаються до податкового кредиту, заяву щодо заліку сум податку, що підлягає поверненню за наслідками нарахування податкового кредиту у рахунок погашення податкових зобов’язань (за бажанням платника податку). У разі заповнення декларації іншою особою така декларація має містити інформацію про таку іншу особу на рівні інформації про платника податку.

Автор – Мельник Олена
Джерело – http://www.legalweekly.com.ua